| Поезія |
Марево тіней (голодомор 1932-33рр.)
Людські тіні блукають у мареві,
Мареві, що зоветься смерть.
В підземеллі думок, зморені голодом,
Із очей крижаним віє холодом.
Не засяють мільйони усмішок,
Їм би сяять, їм жить ще і жить!
Лиш розправились з ними тирани,
Не дано вже нічого змінить,
Не дано нашим людям життя прожити,
Справдливості вогник погас...
У снігах їм здавалося літо!
Крихта хліба - казковий Пегас.
Кров лилася в минулі століття,
Кров в боях, безумовно, страхіття
І тоді уже люди вмирали,
Забирали з собою буття,
Лиш того вони тоді не знали,
Що поверне на голод життя.
І сміятися люди не вміли,
І радіти, і плакати теж.
Що ж ви, нелюди, з народом зробили,
Ви знущались без заданих меж!
Ви сміялися - плакали люди,
Хоч не сльози, вже сліз не було!
І образи народ не забуде,
Хоч би й тисячу років пройшло.
Їм у двері постукала злива,
Не на день, не на два,
Для когось на життя. Сміливо
Убивалися слова.
Закрийте двері перед смертю,
Нехай мине наш рідний край,
Ти про біду не забувай!
Людські тіні блукають у мареві...
7.09.08р.
|
| | | | | | | |
| Рецензії |  chemicalling | 11 Вересня 2008 21:32 | Болить і щимить душу.
Справді- ностальгія.
+10
|
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
