| Поезія |
СКЛО...
Необережність наша - то біда,
та хтось і з неба упускає грози,
Коли солона із очей вода,
Яку ми звикли називати "сльози".
...Хотів сказать, що більш не можеш так,
Хотів - не зміг, розвів лише долоні,
Вона тепер не змириться ніяк,
Що більш не буде у твоїм полоні.
Розвів долоні - впало скло,
Зробив без муки це для себе.
Всю доброту холодним вітром, мов змело,
Усе на світі зло, припало, мов до тебе.
Безсонна ніч згубила твої очі,
Шаленні дні тебе тримають,
Кричить життя: "Віддай частину ночі,
Хай хочби сни з тобою виживають!"
Та ти не віриш, думаєш: "Життя?
Та що то, в біса, за напастя?quot;
Лиш сам руйнуєш майбуття,
Лиш сам вбиваєш своє щастя.
Розбилось скло лишився слід,
В маленькім скельці на землі,
Не стало серця - тільки лід,
Курличуть сумно журавлі...
|
| | | | | | | |
| Рецензії |  Мрійниця | 23 Серпня 2008 12:37 | гарний вірш,написаний від душі+10)
|  chemicalling | 25 Серпня 2008 22:12 | Гарно.
+10
|
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
