| Поезія |
Простіть усім, - вона простила...
Пам”яті Литвинової О.В.
Кімната після похорону. В кімнаті сидять рідні та близькі померлої:
Сусідка з будинку навпроти;
Сини: Андрій та Юрій
Невістка: дружина Юрія
Племінниця Таня
Довідково: Артем , Катя – онуки померлої
Марина – невістка, дружина Андрія.
Андрій:
О ,Боже! За що забрав ти її в нас?
Без неї стало пусто в домі,
Так, ніби вогник в ньому згас
Й не загориться більш ніколи.
Юрій ( посивілий, хоча молодший від Андрія):
Ти не любив її як я.
Таня:
Ну, годі вам, ідіть до столу,
Не із простих оця розмова.
Мені здається ніби вчора
Із нами ще вона була.
Юрій:
Мабуть у тім вина моя.
Сусідка:
Налиймо й вип”єм за покійну,
Хай буде пухом їй земля.
Я пам”ятаю як недавно
У гості ввечері зайшла.
Ні, пити- їсти не хотіла:
Перепитала чи бува
Боргів за неї я не мислю,
Простилась тихо і пішла.
Та вона всіх перепитала,
Боялась слави по селі,
Мовляв, Литвинихи не стало,
А борг залишився мені .
Юрій:
О, Господи! Невже це правда?
Таня. згадуючи:
Цієї осені вона в нас гостювала.
Як раділа від зустрічі з своїм селом.
І першу ніч так міцно спала,
Що нам не вірилось обом.
Надія душу огорнула:
А раптом відверне біда?
- Та швидко радість промайнула,
Хвороба підлою була.
Юрій, з сарказмом:
Одна у неї ти відрада.
Андрій:
Облиш , не треба, не вернути
Нам вже її. Пусті слова.
І її душу не збагнути,
Та й Таня нам немов сестра.
Це горе сліпить наші очі,
Я у Афгані скільки раз
Від поту мокрий серед ночі
Після атаки прокидавсь.
А рано-вранці тихо- мирно
Над нами сонечко зійде...
А друзів хто мені поверне,
Хто рівновагу віднайде?!
Юрій:
Як жаль, мене там не було.
Лариса:
Яка б то поміч з тебе там,
Ти б сам ридав немов дитя.
Вона в свідомості вмирала,
Та тільки сльози витирала.
Артьомки руку так зжимала,
Всю біль душі у це уклала.,
Та він – малий – не зрозумів,
Лиш тільки вирвався – й надвір.
Юрій:
Могла б утримати його.
Андрій:
Як багато я ще хотів би їй сказати...
Хотів на „Мерсі” покатати,
Місця прекрасні показати,
Та звідки міг тоді я знати?...
Юрій:
Не треба їхати було.
Андрій, винувато:
Ти ж знаєш, теща захворіла,
Маринка з нею вже неділю,
Чи може й дві підряд сидить.
Вона уже й не їсть, не спить...
Юрій:
Чи бачив ти, що мама їла?
Андрій, ніби не чує:
Катюшку мамі я привозив –
Як рада їй вона була:
То тішиться, то знову в сльози,
То надивиться не могла...
Юрій:
Вона завжди тебе любила.
Таня:
Не треба спогадів сумних.
Згадайте, як вона сміялась,
Як із очей її ясних
Тепло мов світло розсівалось...
Юрій:
Так от чому ти в нас жила.
Таня:
Авжеж, я прагнула тепла.
І ніжності, що дарувала
Так щедро матінка твоя.
Коли й сварила, научала,
Я у Криму тут дівувала,
Вона й мені за матір стала.
Сердечні тайни довіряла –
Лиш їй довіритись могла.
Юрій:
Чому ж тоді не приїжджала?
Таня:
Бо телеграми не було.
Чому не дали мені знати,
Що важко слово написати?
Лариса:
Якби ж це їй допомогло.
Андрій:
Ну що в житті вона пізнала?
Що бачила окрім турбот?
Постійно батьку догоджала,
Усе життя „під козирок”.
Я не прощу йому ніколи
Тих сліз гірких, що пролила,
Через дурні його докори,
І нам сказати не могла.
Юрій, сумно:
Хотіла злагоди у домі,
Хотіла ласки і тепла.
Надіялась на кращу долю,
Та так прожила як змогла.
Ти пам’ятаєш як в дитинстві
Ми у квартирі заводській
І Танька у моїй колисці
Свої виспівує пісні.
А ще назвала батька –татом,
Я їй простити це не міг.
Це мудра й добра моя мати
Пускала всіх на свій поріг.
Вона нам душу віддавала,
А серцем зігрівала всіх –
Родину, друзів – як бувало:
Зберуться тут у нас усі,
І світло, радісно у домі:
Лунає сміх, звучать пісні,
Який чудовий мала голос,
Як вміла згуртувати всіх.
І сильна, й горда. Пам”ятаю,
У Кравчукові ті часи,
Коли зарплати не давали,
Не тільки нам, а геть усім,
Вона дерті візьме у сито,
Провіє – ось тобі мука.
Ні в кого не пішла б просити,
Яка б то скрута не була.
А як хімсклад в нас обікрали,
Ключі ж у мами зберігались.
ЇЇ в міліцію тягали,
Посеред ночі визивали.
Таня:
І били там - її слова.
Андрій:
Чому раніше ти мовчала,
Чому тепер я чую це?
ЇЇ уже нема – не стало,
В сирій землі вона уже.
Таня:
Була то воля не моя.
Сусідка:
Простітьусім, вона простила,
Великої душі була
Та час настав – вона спочила,
Хай буде пухом їй Земля.
А ви про неї пам’ятайте,
Онукам правнукам скажіть,
Знайомим часом нагадайте
І добрим словом пом”яніть.
|
| | | | | | | |
| Рецензії |  студен | 16 Серпня 2008 16:56 | ого
| Відповідь власника: |
| Дякую, і, все ж, хотілося б більш глибокої рецензії. |
|
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
