| Поезія |
Ніжний звір
Так ніжно мене обіймав,
Здавалось, що я у полоні.
До себе ніжно пригортав,
Міцно тримаючи мої долоні.
Від тебе вирватися не могла,
Тримав ти мене силою кохання.
А я щасливою була,
Хоч і вдавала, нібито, страждання.
Зимою, коли холод серце обпікав
Твоєю грілася душею.
Ти мене ніжно обіймав,
Бо я була лише твоєю.
І от коли я змерзла
Я мусила втікати.
Ти мене не пускав,
Сильніше став тримати.
І так завжди ставалось -
Ти думав лиш про себе!
Мені ж тоді здавалось,
Що снігом плаче небо...
Мене не відпускав,
Я тихо замерзала...
Ти мене цілував,
А я тебе кохала.
Я думала - навіки,
Зостанешся зі мною.
Не чув моїх ти криків?
Я про любов кричала!
І що такого я зробила,
Що відпустив мене?
Ти мов обрізав мої крила,
Ти просто вбив мене!
І знаєш, що тобі пораджу?
Нікому більш не вір.
А мене, мабуть, зрадив
Той, що не ти, а НІЖНИЙ ЗВІР!
|
| | | | | | | |
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
