| Поезія |
Запрошення до столу.
Запрошення до столу
Зібрались якось два козли,
Що паслися на лузі.
Щоб розібратись між собою,
Хто краще на окрузі.
Рога поставили вперед,
Копита землю риють
Бо відстояти свій гарем,
Вони давно вже мріють.
І їм байдуже все навколо,
Безмежність гір, краса лісів,
Важливим стало, щоб у нього
В твердому лобі стало сил.
Не знають тільки ці козли,
Що ніж давно вже наготові.
Як тільки кінчиться цей день,
Чекає їх майбутнє в плові.
І що не встигне жоден з них,
Відчути смаку перемоги.
Гарем давно утік від них,
А вечір поруч, ось і повар…
Ми часто бачимо такі,
Життя нелегкі парадокси.
Та не навчилися й досі ми,
Хоча б з козлів узять уроки.
Ми б’ємося як ті козли
Й не бачимо, що з нас глузують,
Про нашу шкіру мова йде,
Сумне майбутнє нам готують.
І то байдуже хто, чи де,
Завжди знайдеться зголоднілий,
І той козел, що роги б’є
Хоч сильний – мислити не уміє.
Хто прагне світом володіти,
Потроху все в житті втрачає.
Підуть продані в рабство діти,
Жінки панелі прикрашати.
Бо не уміємо часто ми,
Себе тверезо оцінити.
І пруть лише одні козли,
Щоб краєм правити, козлити.
І тяжко, тяжко бачити оте,
Сліпих козлів сумне бодання.
Народ надіявся, що вже,
В минуле кануло страждання.
Та мабуть треба зачекати,
Коли до кухні м'ясо зносять.
І всіх добродіїв таких,
До столу на меню запросять!
(Awash-Arba - 17.12.2007.)
|
| | | | | | | |
| Рецензії | | Цей вірш не має рецензій |
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
