| Поезія |
БЕЗЗМІСТОВНО, СІРО Й БУДЕННО...
Дивуюсь, що жахливий наш час,
Всюди тільки гамір, метушня...
Подумки запитую себе і не раз
Чому панує панує всюди зло й брехня?
Кожен кудись собі спішить,
Когось доганяє або й когось вбиває...
Куди? Навіщо?! Та це лиш тільки мить,
Плинний час минуле не вертає.
На роботів перетворились люди,
Вперед рухаються безперервно,
Впевнено йдуть до своєї згуби,
Бач вони прогрес плекають ревно.
Навряд чи знайдеться уже людина,
Яка згадає, коли останній раз
Раділа сходу сонця, мов дитина,
Чи злетіти хотіла, мов той птах.
Чи гарних метеликів помічала,
У світі стільки прекрасного існує!
Чи просто чужому горю співчувала...
Ні! Просто живе, днює й ночує!
Отак пролетить мить життя:
Беззмістовно, сіро й буденно.
В погоні за кращим майбуттям
Часто переступаєм через сокровенне.
І те, що голодний ходить збоку,
Ні на йоту серце і не учепить!
Повні шкури сала. Спокій.
І розум серцю дико брешить.
Один одного давно забули,
Готові роздерти, мов дикуни.
Що ж, ми таке вже чули:
Найсильніший виживає у борні!
Та як з обличчя маску зняти?
Коли з нею добре жити.
Справжнє «я» глибоко заховати
І ніхто ніщо не взмозі розкусити.
Та коли створюєш собі ім’я
І зовсім про обличчя забуваєш,
То згодом не мине й дня,
Спитаєш: «Чого ж це люди жахаються?»
|
| | | | | | | |
| Додати рецензію |  |
Вибачите, але рецензії можуть додавати лише зареєстровані користувачі. | |
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
